Два роки, як Тебе немає.
А біль осколком серце крає.
Лиш сум і туга б’є у дзвін:
«За Україну пішов Він».
Шкільний гамір, допитливі дитячі оченята, радість від того, що ти сієш розумне, добре, вічне… Це і є те вчительське щастя, яке відчуває лише людина, здатна щиро віддати серце дітям. Калейдоскопом у пам’яті промайнули фрагменти дитячих доль. Згадуєш їх і закрадається думка: оті непосиди, з якими найбільше мороки, пам’ятають, що ти – учитель. І знову спогади, спогади, спогади. Поринаєш в учительський сон, де знову на тебе чекають учні, уроки і шкільний дзвінок.
– О, ні! Це не правда! Кого вбито? Рому? Лабаня? Везуть додому!? Господи, скажи, що це не правда! Прийшло повідомлення на сільську раду? Олег знає?! А Галя? Ще не знає? Вона ж не витримає!..
Слухавка мобільного падає додолу. Невідомий досі шок спаралізує мову, емоції, рухи. Лише в скронях страшним набатом пульсує думка:…
View original post Ще 572 слова
Солобківці Бібліотека для Вас 